Практично в усіх дітей розвиток мовлення проходить із певними похибками у вимові звуків, складанні слів. В одних випадках це нормально і з віком проходить само собою, а в інших вимагає професійного втручання, причому якомога раніше. Ось тільки як зрозуміти, який із випадків ваш? Коли саме потрібно вести дитину до логопеда, щоби не виявилося запізно? Давайте розберемося в цьому питанні.
Як правило, стосовно відвідування логопеда є дві крайнощі: батьки або починають панікувати за найменших підозр (часто уявних) на порушення мовлення і стрімголов біжать до логопедів, або ж, навпаки, пускають ситуацію на самоплив і відмовляються від професійної допомоги навіть у тих випадках, коли проблеми з мовленням очевидні та незаперечні. Зрозуміло, жодна із ситуацій не є прийнятною, і тому настільки важливо чітко розуміти, коли звертатися до логопеду.
Спочатку треба зазначити, що є певні вікові норми розвитку мовлення, на які орієнтуються логопеди, оцінюючи ситуацію. Наприклад, вважається, що до 1 року дитина мусить освоїти спочатку белькіт, а потім і кілька простих слів, що складаються з 1 або 2 однакових складів — мама, тато, баба тощо. До 18 місяців в активному словниковому запасі малюка вже має налічуватися, згідно з нормами, від 20 до 40 слів, причому як окремі слова враховуються також звуконаслідування тварин (му, мяу, гав).
У віці 2 років дитина вже мусить вміти говорити від 50 до 200 слів, у 3 роки — від 800 до 1000, у 4 — від 1600 до 1900, а в 5 років — 1900–2200. Зрозуміло, усі зазначені норми відносні, і навряд чи хтось із точністю до одиниці підраховує сотні й тисячі слів, але як загальний орієнтир такі норми дуже корисні: якщо ви помічаєте, що розбіжності занадто великі, це вже привід для більш уважного ставлення до ситуації з розвитком мовлення дитини.
Дивитися потрібно не тільки на кількість слів, що вимовляються дитиною, але й на їхню, так би мовити, якість. Так, в 1–2 роки вимовляти деякі слова скорочено чи «змазано» — цілком нормально, а, скажімо, до 5–6 років усі звуки вже мають вимовлятися правильно, відомі дитині слова мають бути без помилок.
Свистячі й шиплячі звуки діти освоюють у середньому в 3–4 роки, а звуки «р» і «л», які вважаються найскладнішими, «даються» дітлахам десь у 5–6 років. У 6-річному віці, коли дитині вже настав час готуватися до вступу до школи, вона мусить уже чітко говорити, вміти вільно будувати речення, правильно користуватися родом і числом, вміти складати короткі розповіді, а також переказувати почуте та напам’ять розповідати короткі вірші.
Таким чином, на запитання, коли йти з дитиною до логопеда, відповіді можуть бути такими:
- коли малюк до 1 року не почав лепетати;
- коли дитина в 1–2 роки взагалі не говорить або говорить замало для свого віку;
- коли малюк у 2–3 роки говорить надто швидко або надто повільно, «ковтає» або плутає звуки;
- коли дитина в 4–6 років неправильно вимовляє літери, до яких уже «доросла», коли пом’якшує прості звуки;
- коли дитина старше 6 років не вимовляє правильно «р» і «л», запинається і заїкається, не може відповісти на запитання, запам’ятати та переказати короткі оповідання чи вірші, пропускає чи змінює склади в довгих словах.
На появу проблем із мовленням у дітей впливає безліч різних чинників: як зовнішніх, наприклад, педагогічна занедбаність, так і внутрішніх, скажімо, ураження головного мозку або спадкові захворювання. Тому якщо в дитини є якісь із перерахованих порушень та проблем, то «дружити» з логопедом треба починати якомога раніше:
- перинатальна енцефалопатія (ПЕП);
- ураження головного мозку до, під час або після пологів;
- часті інфекційні захворювання; травми до 3 років;
- спадкові чинники;
- проблеми зі слухом;
- анатомічні особливості щелепно-лицевого апарату;
- ссання пальця.
Логопед — фахівець, який «ставить» дитині правильну вимову звуків, допомагає правильно складати слова та будувати речення. Його допомога дуже цінна для розвитку мовлення дитини та боротьби з різними порушеннями мовлення, однак без максимального залучення батьків до процесу корекції нічого не вийде: батькам обов’язково потрібно чітко виконувати всі рекомендації логопеда і в жодному разі не лаяти й не карати дитину, а навпаки, допомагати їй почуватися впевненіше і спокійніше.
За матеріалами: https://anydaylife.com/post/7150
